На Черкащині є унікальний пам’ятник 150 прикордонним псам, які “порвали” полк фашистів в рукопашному бою. Ця єдина за всю історію світових воєн і конфліктів, битва людей і собак сталася в самому центрі України багато років тому, а все було так…
Йшов третій місяць війни, точніше, він тільки почався, коли в кінці липня відбулися події, що вперше змінили хід Другої Світової, або весь хід “Східної компанії”, як називали війну в ставці Гітлера. Мало кому відомо, що за його ж наказом, до 3 серпня повинен був упасти Київ, а на 8-е число на “парад перемоги” до столиці України збирався приїхати сам Гітлер, та не один, а з вождем Італії Муссоліні і диктатором Словаччини Тіссо.
У “лоб” узяти Київ не вдалося, і надійшов наказ обійти його з півдня… Так з’явилося страшне слово “Зелена Брама”, місцевість, що не зазначена ні на одних картах великих битв Великої Вітчизняної війни. Цей лісисто-горбистий масив на правобережжі річки Синюха, біля сіл Підвисоке в Новоархангельському районі Кіровоградщини та Легедзино Тальнівського району Черкащини сьогодні пов’язують із однією з найтрагічніших подій перших місяців Великої Вітчизняної війни. Та й то, завдяки тому, що учасником запеклих боїв у ході Уманської оборонної операції був поет-пісняр Євген Долматовський.
З виходом в 1985- му його книги “Зелена Брама” (повного формату) таємниця «Зеленої Брами» була розкрита… У цих місцях потрапили в оточення і були практично повністю знищені 6-а і 12-а армії Південно-Західного фронту генералів Музиченко і Понєдєліна, що відходили від західного кордону. До початку серпня вони налічували 130 тисяч осіб, з Брами до своїх вийшло 11 тисяч солдатів і офіцерів, головним чином з тилових частин. Решта – або потрапили в полон, або назавжди залишилися в урочищі Зелена Брама…
В окремому батальйоні прикордонного загону охорони тилу Південно-Західного фронту, який був створений на базі Окремої Коломийської прикордонної комендатури і однойменного прикордонного загону, знаходилися службові собаки. Вони разом з бійцями прикордонного загону стійко переносили всі труднощі суворого часу. Командир батальйону, він же заступник начальника штабу Коломийського прикордонзагону майор Лопатін (за іншими даними , зведеним загоном командував майор Філіппов), незважаючи на вкрай погані умови утримання, відсутність належного корму і на пропозиції командування відпустити собак, цього не зробив.
Біля села Легедзине батальйон, прикриваючи відхід штабних частин командування Уманського армійського угрупування, 30 липня прийняв свій останній бій…
Сили були надто нерівними: проти півтисячі прикордонників – полк фашистів. І в критичний момент, коли німці пішли в чергову атаку, майор Лопатін дав наказ послати в рукопашний бій з фашистами прикордонників і службових собак. Це був останній резерв.
Видовище було страшне: 150 (дані різні – від 115 до 150 прикордонних псів, в тому числі і з Львівської прикордоншколи службового собаківництва) навчених, напівголодних вівчарок, проти німців, що поливають їх автоматним вогнем. Вівчарки впивалися фашистам в горлянки навіть в передсмертних судомах. Ворог, покусаний в прямому сенсі і порубаний багнетами, відступив, але на підмогу підійшли танки. Покусані німецькі піхотинці, з рваними ранами, з криками жаху, сплигували на броню танків і розстрілювали бідних псів. У цьому бою загинули всі 500 прикордонників, жоден з них не здався в полон. А вцілілі собаки, за словами очевидців – жителів села Легедзине, до кінця залишилися відданими своїм провідникам. Кожна з уцілілих в тій м’ясорубці, вляглася біля свого господаря і нікого не підпускала до нього. Німці пристрілювали кожну вівчарку, а ті з них, кого не підстрелили німці, відмовлялися від їжі і померли від голоду… Навіть сільським собакам дісталося – німці розстрілювали великих собак селян, навіть тих, хто був на прив’язі. Лише одна вівчарка змогла доповзти до хати і впала біля дверей.
Відданого чотириногого друга прихистили, виходили, а по нашийнику селяни дізналися, що це були прикордонні пси не тільки Коломийської прикордонкомендатури, але й спеціальної школи службового собаківництва капітана М.Є. Козлова. Після того бою, коли німці зібрали своїх загиблих, за спогадами жителів села (на жаль, уже мало хто залишилися на цьому світі) було дозволено поховати радянських прикордонників. Усіх, кого знайшли зібрали в центрі поля й поховали, разом зі своїми вірними чотириногими помічниками, а таємницю поховання сховали на довгі роки…
Дослідник того пам’ятного бою Олександр Фука каже, що пам’ять про героїзм прикордонників та їх помічників серед жителів села була настільки велика, що, незважаючи на присутність німецької окупаційної адміністрації та загону поліцаїв, півсела хлопчаків з гордістю носили зелені кашкети загиблих. А коли ховали прикордонників, місцеві жителі, ховаючись від фашистів, видирали з червоноармійських книжок і офіцерських посвідчень фотографії загиблих, щоб потім відправити їх для впізнання (зберігати такі документи було смертельною небезпекою, тому встановити прізвища героїв не вдалося).
Запланована тріумфальна зустріч Гітлера і Муссоліні відбулася 18 серпня, але, звичайно ж, не в Києві , а там, у Легедзино, на тому шляху, який вів до Тального і який тримали, як свій кордон радянські прикордонники.
Лише в 1955-му, жителі Легедзино змогли зібрати останки майже всіх 500 прикордонників і перенести їх до сільської школи, біля якої і знаходиться братська могила. А на околиці села, там, де і проходив єдиний у світі рукопашний бій людей і собак з фашистами, 9 травня 2003 року на добровільні пожертвування ветеранів Великої Вітчизняної війни, прикордонних військ і кінологів України був встановлений єдиний у світі пам’ятник людині з рушницею і його вірному товаришу – собаці. Такого пам’ятника більше ніде немає.
